"Надрозвиток дітей" - так можна назвати те, що зараз відбувається в світі. Батьки намагаються розвинути дитину з усіх боків: десятки гуртків, вивчення кількох іноземних мов, нескінченні заняття.
Але навіщо вони це роблять? І чи завжди така "гонка талантів" - це погано?
Чим мотивовано таку поведінку з боку батьків?
Є чотири найпоширеніші причини. Давайте їх розглянемо:
Успішність. Людина відбулася в певній сфері, на її думку вона всього досягла, а тому хоче і чекає, що дитина якоюсь мірою стане «відповідати іміджу» батька і повторить батьківський приклад «успішної» людини.
Династія. У такій ситуації вперед виходить бажання продовжити (або почати) династичний ланцюг, і якщо дитина не продовжить цю династію, він наче втрачає цю приналежність до групи, до сім'ї. Звичайно ж батько не хоче, щоб дитина випала з династичної лінії, а навпаки продовжила її і тому такі діти часто йдуть вчитися туди, де навчався тато / мама. Батьки буквально проводять дитину за руку у заздалегідь визначену сім'єю професію. На початку, сам батько боїться, що дитина випаде з кола приналежності до якоїсь групи, а потім цей страх передається дитині, який вона озвучує приблизно так: «А ким я можу бути, окрім ...».
Яскраві приклади: італійські родини, де з давніх часів предки займалися чимось (винороби, сировари ..), династії медиків, політичні династії, де професія переходить кожному наступному представнику роду.
Бідні-багаті. Часта ситуація в тих країнах, де йде жорстке розділення на багатих і бідних, в так званих країнах “третього” світу, де багатих людей невеликий процент, а бідних — майже вся країна. У спробі «заподіяти добро», батьки з бідних шарів населення, «завантажують» дитину щоб виштовхнути її на інший рівень. «Я - бідний, але моя дитина ніколи не буде такою», - така мотивація батьків.
Нереалізованість. Невиконані надії батьків, коли їм не вдалося реалізувати власні бажання. Наприклад, коли мама хотіла займатися танцями, але батьки не відвели; папа хотів займатися комп'ютерами, але не зрослося і тепер цим неодмінно повинен займатися дитина. Це саме той випадок, коли через дитину батько займається тим, чим сам хотів і реалізується у тому, у чому сам хотів. Дуже часто тут спостерігається приєднання до дитини, по типу “ми закінчили університет”, “ми закінчили музичну школу”, “ми закінчили школу з червоним дипломом”.
Чи завжди таке бажання розвитку з боку батьків погано для дитини?
Як завжди є два варіанти: погано і добре. Давайте спочатку розглянемо, коли це добре.
Уже в 4-5 років є задатки того, яка з тем дитині ближче й уважний батько зможе помітити, що в цей період чадо проявляє особливу увагу до тем, що його цікавлять. Хоча вона не може повною мірою відповісти на питання «Чому?», вона інтуїтивно обирає те, що її ближче. Дитина танцює перед телевізором? Спробуйте відвести його / її на танці. Дитина спить з м'ячем? Відведіть його\її в спортивну секцію, і так далі. Ідіть за бажаннями дитини й вона прийде туди, куди бажає.
Є й поганий варіант — якщо батько йде за своїм бажаннями, а ще небезпечніше — йде за модою в соціумі. В цьому випадку починають розвиватися проблеми. У сьогоднішньому світі ми спостерігаємо ситуацію, коли дітей відводять на різноманітні розвивальні заняття в дуже ранньому віці. Записуючи дитину на різноманітні гуртки, батьки створюють дуже сильне навантаження на мозок, особливо на ліву півкулю, що відповідає за аналітику, яке у маленьких дітей поки ще слабке. Важливо розуміти, записуючи дитину на черговий урок з іноземної мови, ви створюєте величезну напругу на мозок, а бажаного навряд досягнете. Навіть якщо ваша дитина з самого раннього віку вивчає мову, вона не зможе «увібрати» його і використовувати як рідний. Такі ресурси є тільки у дітей, що ростуть у двомовних (і більше) сім'ях- білінгвалів. В іншому випадку, для вивчення іноземної мови потрібно сформована ліва півкуля, зі всіма її можливостями. Звичайно, дитина повинна щось аналізувати — наприклад, як змінюється погода на вулиці, ви можете вивчати тваринний світ і навіть включити деякі іноземні слова, навчати азам математики, але вимагати, щоб в ранньому віці дитина занурилася у це і усвідомив, ми не можемо. Це вимоги сучасного суспільства, до яких мозок дитини не завжди готовий.
Я — батько і я впізнав себе. Як мені допомогти дитині та собі?
Перше, що повинно статися — батько повинен зрозуміти, що ця ситуація є у його житті та житті його дитини.
Друге, що повинен зробити батько — подивитися на дитину. Відкладіть в сторону свої очікування і прагнення, прагнення вашої родини, біль від того, що ви не на тій соціальній сходинці, на якій хотіли б бути, ваші «хороші» наміри та бажання «заподіяти добро» своїй дитині. Поспостерігайте за своєю дитиною хоча б день, а краще два, не віддаючи їй указів і не кажучи їй, чим займатися, просто надайте свободу вибору і подивіться, куди вона піде. Нехай у дитини буде вибір, чим зайнятися: творчістю або аналітичною діяльністю. Цей маленький експеримент покаже, що дитина вибирає для себе, коли за нею не варто «сірий кардинал», який бажаючи добра направляє її по «правильному» шляху.
Третє, плавно випливає з другого, — не йдіть за соціумом. Всі у дворі повели хлопчиків на робототехніку, а вашому це зовсім не цікаво? У всіх подруг діти вже вивчають англійську, а ваші не приділяють йому уваги? Ну і нехай!
Ви ніяк не впізнаєте, що дівчинка любить конструювати, якщо крім ляльок, конячок та інших «дівчачих» атрибутів, у неї немає інших іграшок.
Ідіть за дитиною, а не за соціумом.
Четверте, що потрібно зробити батькам, йдучи за дитиною, — згадати про себе. Якщо ви страждаєте від того, що не співали, не танцювали, не малювали, не конструювали в дитинстві, а вам вже багато років і, звичайно ж, ви людина, що відбулася, яка в цій професії ніколи не проявить себе — відкиньте це в сторону і йдіть! На курси, на майстер-класи, на тематичні зустрічі. Не обов'язково купувати відразу річний курс з малювання або абонемент на відвідування уроків плавання, можна відвідати й разове заняття. Головне, сходіть туди, куди ви намагаєтеся запхати дитину, тому що вам це потрібно.
Це не про те, що ви поганий батько і намагаєтеся заподіяти дитині шкоду. Це про те, що ви - жива людина, вам це потрібно і важливо про це пам'ятати. Тому ми беремо себе і ведемо туди, де б ми хотіли колись себе бачити. Я можу привести чудовий приклад: дівчата, всім вже за 40, які захоплюються балетом, ніколи там не танцювали, але мріяли в дитинстві стати балеринами, почали займатися, знайшли вчителя та орендували студію. Так, з одного боку хтось міг сказати, що це дуже дивно, але, друзі мої, ваше життя дане вам для вас і тут я хочу згадати прекрасну притчу про старого, осла і дитину (прочитати можна тут), яка зайвий раз доводить, що щоб ти не вчинив, знайдеться той, хто скаже: «Боже, як дивно!».
Якщо дитина доросла (12+) і батько розуміє, що «перегнув», чи можна допомогти дитині, при цьому не забравши те єдине, чим він займався все життя, те, без чого він і не знає, чим займатися?
У таких випадках я завжди рекомендую хоча б раз звернутися до корекційного психолога. З якої причини? Може бути так, що продавлюючи ситуацію, ви інтуїтивно «влучили», але ні ви, ні дитина не розумієте, що ви вгадали, тому, що між вами конфлікт. А коли є конфлікт, багато піни і мало суті, коли єдиним рішенням здається забити і все кинути. У таких ситуаціях дуже корисний погляд людини з боку. Але не просто психолога, повторюю. Тут дуже важливо звернутися до психолога, який спеціалізується на профорієнтації. Відвівши дитину до такого фахівця, ви, як батько, повинні бути готові прийняти результат, навіть якщо він не збігся з вашими очікуваннями.
Тут я хочу нагадати всім батькам, що ми - минуле. Наші діти - майбутнє. Тож чи може минуле сказати майбутньому, яким йому стати?
Ми можемо бути мудрою підказкою, якщо діти просять про неї, ми можемо бути фінансовим базисом, адже молодості потрібен час, щоб встати на ноги, ми можемо бути затишною гаванню, де діти зможуть сховатися і відпочити, але ми не можемо з минулого провести дітей в майбутнє. Ваш базис, безумовно, потрібен, якщо дитині не вистачить її власного досвіду. Але дитина прийде тільки до батька у стані, що приймає, розуміє та незаважає. Ми завжди прийдемо до людини, яка не тисне на нас, готова почути та вислухати, дати пораду, коли ми того просимо. Станьте таким батьком для своїх дітей.
Що робити, якщо на мою дитину тиснуть родичі? Що робити, якщо я бачу подібну ситуацію в родині знайомого?
Сім'ї знайомих, подруг і друзів — чужа територія. Якими б благими намірами ви не мали, якщо вас не запрошували й не питали, ви не маєте права втручатися. Єдина ситуація, коли у вас є право втрутитися — загроза життю і здоров'ю дитини просто зараз.
Нам завжди здається, що ми знаємо, як краще. Ми не знаємо! «Ми ж дружимо стільки років», - і що? Ви дружите з однією людиною, але ви ж не живете з усією родиною. Чужа душа — темний ліс, а чужа родина — мов блукання у темному лісі навпомацки. Не лізьте, якщо вас не кликали.
Що робити, якщо впливають на вашу дитину? Є таке поняття, як впливова батьківська фігура — це людина, яка проводить з дитиною 70% + часу. Якщо ви розумієте, що хтось впливає на вашу дитину, то швидше за все це про те, що ви свого часу не використовували. Що робити? Почати його використовувати!
«Подолати» бабусь, дідусів та інших родичів ви зможете, тільки давши дитині свій батьківський час, увагу і прийняття. «Моя дитина вже підросла, це буде пізно», - знаєте, я взагалі вважаю, що пізно може бути тільки в тому випадку, якщо людини вже немає, все інше ви зробите цілком вчасно.
Алеся Бивалькевіч, "Середа з Алесею Бивалькевіч"Сім'ї знайомих, подруг і друзів — чужа територія. Якими б благими намірами ви не мали, якщо вас не запрошували й не питали, ви не маєте права втручатися. Єдина ситуація, коли у вас є право втрутитися — загроза життю і здоров'ю дитини просто зараз.
Нам завжди здається, що ми знаємо, як краще. Ми не знаємо! «Ми ж дружимо стільки років», - і що? Ви дружите з однією людиною, але ви ж не живете з усією родиною. Чужа душа — темний ліс, а чужа родина — мов блукання у темному лісі навпомацки. Не лізьте, якщо вас не кликали.
Що робити, якщо впливають на вашу дитину? Є таке поняття, як впливова батьківська фігура — це людина, яка проводить з дитиною 70% + часу. Якщо ви розумієте, що хтось впливає на вашу дитину, то швидше за все це про те, що ви свого часу не використовували. Що робити? Почати його використовувати!
«Подолати» бабусь, дідусів та інших родичів ви зможете, тільки давши дитині свій батьківський час, увагу і прийняття. «Моя дитина вже підросла, це буде пізно», - знаєте, я взагалі вважаю, що пізно може бути тільки в тому випадку, якщо людини вже немає, все інше ви зробите цілком вчасно.
Алеся Бивалькевіч, "Середа з Алесею Бивалькевіч"
